Побиття студентів на Майдані: восьма річниця жорстокого силового розгону

Вісім років тому ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності силовики “Беркуту” жорстоко побили учасників Євромайдану.

Новини.LIVE пригадало як відбувалися події в переломний день Революції Гідності.

Новорічна ялинка на крові

29 листопада близько 20:00 на Майдані Незалежності зібралося декілька сотень людей. Переважна частина яких були студентами. Декілька годин до того на вільнюському саміті "Східного партнерства" тодішній президент України Віктор Янукович остаточно розбив надії на подальші євроінтеграційні процеси. Протест, що тривав уже близько тижня остаточно збавляв оберти та втрачав сенс.

Близько 22:00 на Майдан приїздять київські комунальники з наміром встановити там новорічну ялинку. Пізніше це й стало основним виправданням МВС за звірства вчинені бійцями "Беркуту".

"Представники департаменту благоустрою КМДА звернулися до правоохоронців з проханням забезпечити безперешкодний проїзд техніки для подальших робіт на Майдані Незалежності. Було ухвалено рішення відтіснити мітингувальників з Майдану Незалежності. За фактами отримання тілесних ушкоджень громадянами України буде проводитися службова перевірка та будуть прийняті відповідні рішення", - тоді відхрещувалась від жорстокого розгону колишня речниця управління МВС у Києві Ольга Білик.

Водночас до нечисленних протестувальників почали стягуватись спецпризначенці, яких за різними даними було до двох тисяч. На певний момент у центрі української столиці зник мобільний зв'язок та інтернет. Обізнаним людям ставало зрозуміло, що силовики готуються до штурму й хочуть максимально унеможливити координацію майданівців.

Близько 04:00, коли на Майданів залишалось декілька сотень людей, що зазвичай чергували там уже впродовж тижня, "Беркут" починає зачистку. Мітингувальники виявились в повному оточенні, затиснуті щитами та спецпризначенцями з кийками. "Беркутівці" били всіх без розбору, застосовували вибухові пакети, скидали людей на землю з постаменту монументу Незалежності та добивали ногами. Частина людей, що втекла від "Беркуту", забарикадувалась у Михайлівському монастирі.

До 04:27 бійці "Беркуту" повністю оточили площу, витіснивши учасників протесту та пропустивши комунальників для встановлення Новорічної ялинки. Наступного ранку, 1 грудня 2013 року, на Майдан Незалежності вийшло близько мільйона людей. Протест отримав новий подих та політичне забарвлення.

Анастасія Гринь, громадська активістка, Львів

Так вийшло, що я потрапила на Майдан у 15 років і якраз тоді ж вперше побувала в Києві. Ми з братом жили в невеликому селищі під Львовом. Ігор тоді вчився на третьому курсі, а наша мама працювала закордоном. Так склалося життя, що батько з нами не жив, тому ми з братом опікувались один одним. Конкретно на той момент більше він мною, звісно.

Пам'ятаю, що тоді по телевізору майже цілодобово розкручували тему євроінтеграції, але тоді я мало що з того розуміла, чесно кажучи. Весь мій час займало навчання в школі та ще раз навчання, але вже музичній школі. Десь на початку 20-х чисел листопада Ігор сказав, що на днях збирається поїхати в Київ на протести. Але я знала, що він мав там подружку, тому не дуже в те повірила. Лише спитала чи на довго. Коли він сказав, що, можливо, буде там тиждень або два, то мені стало якось не по собі. Не те щоб я боялась залишитись одна, але залишатись самій вдома мені не хотілось.

Я включила всі жіночі якості, які могли бути в 15-річної дівчини та почала "пиляти" його, щоб взяв мене з собою. Давила на жалість, мовляв, я ніде не була, нічого не бачила, а тут така можливість. Погрожувала мамою та всією інформацією, яку могла про нього злити. Коротко кажучи, за декілька днів він зламався.

Ми приїхали в Київ 25 листопада. Здається, переддень того була якась масова акція чи щось таке, бо всі його знайомі були в піднесеному настрої. Ігор сказав, що залишатиметься з друзями чергувати на Майдані вночі, а тому ми зняли кімнату в хостелі десь на окраїні Києва. Я, звісно, приїхала туди погуляти, розвіятись. Можна сказати, що потусити, але не настільки, щоб мерзнути по ночах. Наступні дні супроводжувались студентськими страйками, то для мене було неймовірно цікаво. Я роззнайомилась із багатьма людьми, прослухала десятки агітацій щодо вступу в різні універи. Навіть почала потроху роздумувати.

Ми мали повертатись додому другого грудня. Хтось зі знайомих брата їхав бусом на Закарпаття і зголосився підкинути нас. 29 числа Ігор, як завжди, провів мене до метро на Хрещатику, де ми розпрощалися. Близько шостої вечора я вже була в номері, зробила свої справи й лягла подрімати, бо почувалась дуже стомленою. Десь ближче до дванадцятої ночі я прокинулась від дзвінка брата, була дуже злою на нього через те, що він мене розбудив. Але по голосу було чути, що справа серйозна. Ігор сказав мені, що починається щось нехороше, бо центр Києва весь забитий ментами. Він попередив, якщо до ранку не вийде на зв'язок, то я мала зв'язатись із його подружкою та разом думати що робити далі. Після цього дзвінка я вже не могла спати далі. Судомно оновлювала всі сайти, ввімкнула телевізор і наче очікувала найгіршого.

Коли я побачила перші кадри розгону в мене ледь серце не стало. Я почала набирати брата, але він не піднімав. Набрала посеред ночі його подругу. Що творилось всередині не уявляєте. Десь уже о 5 ранку Ігор віддзвонився й повідомив, що знаходиться в Шевченківському РУВС, але його та ще декількох хлопців уже відпустили. Виявилось, що "беркута" зломали йому три пальці на лівій руці. Коли він впав, то хтось спеціально наступив йому на руку та притис. Все тіло було в синяках, мав розбиту голову, але, як не дивно, на лиці не було жодних слідів. На відміну від його друзів, яких я ледь розпізнала.

Після цього я відправилась додому в терміновому порядку в ніч із 30 листопада на 1 грудня. Ігор залишився на Майдані до переможного кінця. Я ж після цього вже не могла стояти осторонь, тому долучилась до львівського Євромайдану, а з приходом війни почала волонтерити. 30 листопада назавжди змінило моє життя.