Для мене Росія була ворогом ще задовго до війни — історія херсонки, яка живе у Львові
Це був 260-й день, коли Україна протистояла повномасштабному вторгненню Росії — 10 листопада 2022 року. І вже наступного дня, 11 листопада, херсонці святкували визволення свого міста від російських окупантів. Цього дня на вулицях інших міст України, і навіть за кордоном, люди раділи успіху ЗСУ.
Український Херсон перебував під російською окупацією з березня 2022 року. І після дев'яти місяців присутності росіян до міста повернулися перші підрозділи ЗСУ, над містом знову було піднято національні синьо-жовті прапори, а ввечері місцеві жителі влаштували грандіозне святкування, що тривало кілька днів поспіль. Уже 14 листопада місто відвідав Президент України.
Новини.LIVE поговорили з херсонкою Наталією Чухлеб, яка покинула рідний дім на початку повномасштабного вторгнення. Жінка, яка змогла евакуювати з Херсону до Львова свою сім'ю, в інтерв'ю Новини.LIVE розповіла, чому не залишилася в рідному місті, яким було її життя в Херсоні та з чим для неї асоціюється її рідне місто, — читайте в матеріалі Новини.LIVE
— Коли ви виїхали з Херсону?
"Для мене Росія була ворогом ще задовго до війни"
— Я виїхала 24 лютого 2022 року, бо почалась війна. Для мене Росія була ворогом ще до вторгнення, тому я не бачила себе поруч із російськими військовими. Крім цього, моя старша донька була вагітна і треба було вивозити.
— Яким було життя в Херсоні до війни?
"У мене була сім'я, робота та спокій"
— У мене було гарне життя, була робота, сім'я, все як у всіх. Був спокій. До останнього не вірилося, що люди зможуть зважитися на таке (початок повномасштабного вторгнення). Хоча інформації було багато, але була віра на людяність.
— Чим ви тепер займаєтесь у Львові? Де працюєте?
— У Львові з перших днів я мала велику підтримку. За це дуже вдячна своїм колегам з Києва та Львова. Також моя молодша донька навчалася у Львові. Вона винаймала тут квартиру, і ми приїхали до неї.
— Ким ви тут працюєте?
— Я психолог, спеціаліст із кризових ситуацій і працюю за фахом. Працюю як онлайн, так і офлайн. Спочатку мала роботу з вимушено переміщеними особами, а зараз переважно з місцевими.
— Ви маєте підтримувати людей, які травмовані війною, але серед них є і ви. Як вам це вдається?
— Так, у мене є велика підтримка від колег з усієї України. Також маю постійну супервізію, Бога, сім'ю та родину.
— Минає рік з визволення Херсону. Однак постійні обстріли росіян не зникають. Чому, на вашу думку, люди там залишаються?
"Я б там точно не залишилась"
— У кожного своя причина. Мені важко говорити за когось. Я б точно не залишилась. Я всіма силами вивозила своїх рідних, друзів та знайомих.
— Тобто ви не були б з росіянами на одній території, чому?
— У мене є чітка ідентичність та цінності, які не збігаються.
— Яким Херсон закарбувався у вашій пам'яті?
"Тихий, спокійний та багато фруктів"
— Спокійним, тихим, багато овочів та фруктів. Спекотно. Багато друзів та знайомих.
— Розкажіть історію з довоєнного Херсону.
"Про Херсон — це про спокій та стабільність"
— Ой, історій дуже багато. Я навіть не можу виділити щось одне. Про Херсон — це про спокій, стабільність.
У мене є близька колега, яка дуже активно постить всі новини про місто, природу. Вона показувала фото окупованого міста з таким патріотичним настроєм. Вона дуже смілива і я захоплююсь нею. Бо я не активна у соцмережах, але з колегою постійно на зв'язку.
— Чи повернулись би у рідний Херсон?
"Я про це думаю, але мене стримує моя родина"
— Ну я і зараз у таких роздумах. Я маю багато пропозицій роботи на тій території, але мене стримує моя родина. Молодша донька каже, що поїде слідом за мною, тому я поки у Львові. Але в роздумах.
— Що побажаєте рідному Херсону?
— Свободи. Перемоги. Життя. Щоб залишилось якомога більше людей живих, бо це головне.
— Що ви зробите, коли почуєте, що Україна перемогла?
— Мабуть, піду до церкви та буду дякувати Господу.
Читайте Новини.LIVE!