Як львівська блогерка перетворила свій Instagram на збори для ЗСУ: читайте в інтерв'ю Новини.LIVE

Перетворила свій Instagram на платформу для збору коштів для ЗСУ: велике інтерв’ю з блогеркою Христиною Жук
Блогерка Христина Жук. Фото: Христина Жук

Українські блогери сьогодні — це не просто люди, які активно ведуть свої соціальні мережі та розповідають про життя. Це ті, які перетворили свої сторінки на рушійну силу для збору коштів.

Однією з таких є львів'янка Христина Жук, яка в ексклюзивному інтерв'ю для Новини.LIVE розповіла чому наважилась поїхати на фронт, як збирає кошти для військових, чому не поважає російськомовних українців та для чого створила петицію про врегулювання джипінгу в Україні, — про це і не тільки читайте в матеріалі Новини.LIVE

Читайте також:
Христина Жук з дронами. Фото: Христина Жук

 — Як сьогодні живе та працює Христина Жук?

"Працюю, веду блог та активно роблю збори"

 — Я уже п'ять років працюю маркетинг директоркою в мережі доставки їжі "Ла п’єц". Я дуже люблю маркетинг, тому консультую  львівські бізнеси по тому як завойовувати ринок. Також займаюсь блогінгом. Я часто подорожую Україною і  розповідаю що у нас є класного, куди поїхати, як відпочити й звісно займаюсь волонтерством. В основному підтримую сухопутні війська і це різні підрозділи. Займаюсь цим з першого дня повномасштабного вторгнення. Переважно збираю гроші на дрони різних типів. Але оскільки в мене батько військовий і коли він мені каже, що треба зібрати гроші на тягач для танків чи ще щось, то звісно для нього я збираю на будь-що. Це мій тато й одна з найдорожчих людей на світі. 

"Не зважаючи на війну потрібно здійснювати свої мрії та бути трішки щасливішим"

 — У мене в липні з'явилася собака "Квітка" — це була моя мрія з дитинства. Я чомусь завжди відкладала це на потім, але коли почалась війна я зрозуміла, що може "прилетіти" в будь-який момент. Тому вирішила завести собаку і це було дуже класне рішення. Я зрозуміла, не зважаючи на війну потрібно здійснювати свої мрії та бути трішки щасливішим.

"Квітка" наруках у Христини Жук. Фото: Христина Жук
"Квітка" наруках у Христини Жук. Фото: Христина Жук

 — Яким було ваше життя до повномасштабного вторгнення? 

Подорожувала за кордоном — відвідала 70 країн 

 — В чому різниця мого життя до 24 лютого і після? В мене був пріоритет  — подорожувати за кордоном. Я відвідала 70 країн. В мене була ціль відвідати всі країни у світі. Кожного року я подорожувала мінімум в десятьох країнах. В цьому була основна різниця, що я дуже багато подорожувала за кордоном. 

Христя Жук в Австрії. Фото: Христина Жук
Христя Жук в Австрії. Фото: Христина Жук

"Сьогодні мені не цікаво що відбувається у світі  — основні ресурси направлені на допомогу Україні"

  — В Україні також багато де була. До 20 років я відвідала всі обласні центри та ще до повномасштабного вторгнення я їздила на деокуповані території. Працювала з молодіжними громадськими організаціями та була головою декількох з них. Тобто, волонтерством і громадською діяльністю я займаюсь фактично все життя. І коли почалась війна я взагалі перестала цікавитись тим, що відбувається у світі. Оскільки, зараз всі основні ресурси направлені на те, щоб допомогти вижити моїй країні. 

Христина Жук разом з військовими. Фото: Христина Жук
Христина Жук разом з військовими. Фото: Христина Жук

"Мене вважали радикальною. Я хотіла українізацію сервісу"

 — І до війни мене вважали дуже радикальною і мій блог був дуже радикальний, бо я жорстко відстоювала українську мову. У сервісі, наприклад коли я приїжджала в Одесу чи в Харків і не було меню українською мовою, то це завжди були скарги, публічний розголос, це був тиск і тоді робили меню українською. Я дуже багато приділяла уваги саме українізації сервісу в Україні. Тоді казали, що я надто радикальна, що це все  не на часі.

Христина Жук біля знаку. Фото: Христина Жук
Христина Жук біля знаку. Фото: Христина Жук

Я підіймала питання про російські пісні, про російських виконавців в Україні, про те що українські бізнеси ведуть свій бізнес в Росії і сплачують там податки. Але коли почалась війна багато людей почали мене розуміти. Звісно сумно, що треба було, щоб до людей прилетіли ракети, аби їм щось в голову трішки дійшло. Але я тішусь що почалась українізація.

— Коли почалось повномасштабне вторгнення, чому не виїхали за кордон?

"Тікати — це не мій інстинкт"

— В мене такої думки не виникало, щоб поїхати за кордон. По перше, тому що я у Львові живу. Можливо якби я була в Краматорську чи Маріуполі, то я б думала по іншому. І коли почалось повномасштабне вторгнення я одразу подумала про те, чим я можу бути корисною. Тому, я почала допомогами з ліками, з харчуванням для військових, закривати потреби по тепловізорах. І тікати — це не мій інстинкт. Я розумію, що в нас багато людей і в кожного свої інстинкти. В кого був присутній інстинкт бігти, то вони поїхали за кордон. Я їх не засуджую, якщо вони виїхали легально. Так як в мене мене інстинкт  — бий, я пішла у військкомат, але мені сказали що в мене немає досвіду і вказали на двері. Сказали краще допомогти з волонтерством.  

Дрони для військових. Фото: Христина Жук

"Я зрозуміла, що до Перемоги займатимусь волонтерством"

 — Я зрозуміла, що я буду цим займатись до Перемоги. Мені безпечніше все-таки вдома ніж за кордоном. Я їздила на початку війни за кордон у справах, на один день і там мені було погано. Тому що ти бачиш щасливих людей і я дуже гостро реагувала на все, що довкола відбувалось. Тому мені легше вдома, тут я бачу результат своєї роботи. Це моя держава і я за неї вболіваю.

— Як сьогодні розвиваєте свій блог? 

"Закриваю мільйонні збори з маленьким блогом"

 — Якщо чесно, я свій блог взагалі не розвиваю. На то немає ні часу, ні ресурсу. Але в мене є велика мотивація допомагати військовим, тому я роблю багато зборів у блозі. І це мільйонні збори з моїм маленьким блогом. Насправді в мене маленький блог, бо цих півмільйона — це накручені боти, які мені накручують постійно, як я думаю за мою активну діяльність.

Христина Жук у вишиванці. Фото: Христина Жук

 "Яка різниця які там охоплення, коли на полі бою гинуть твої друзі"

 — В мене, я вважаю, цікаві збори. Роблю подарунки, стараюсь домовитись з брендами. Деколи вони самі мені пишуть, що хочуть подарувати вишиванку чи український килим для збору. І таким чином я заохочую людей донатити та просуваю українську культуру. Часто кажуть, що збори ріжуть охоплення — це абсолютна правда. Але яка різниця які там охоплення, коли на полі бою гинуть твої друзі. 

"Я думала що мене кинули на півтора мільйона гривень"

 — Щодо труднощів, то був випадок коли один з волонтерів загубив на кордоні ключі від авто і це авто довелось розібрати, щоб просто відкрити двері. Потім везли то все на евакуаторі та ремонтували. Також, якось придбала дрони в недобросовісного постачальника і півтора місяця в мене не було ні грошей, ні дронів. І я вже думала, що це шахрай який кинув мене на півтора мільйона. Тому, довелось підняти свої знайомства, щоб "вибити" гроші.  

 — Чи боялись їхати на передову?

"Краще зробити та не шкодувати, чим  не зробити взагалі" 

 — Це була зона бойових дій, прифронтове місто. Чому я туди поїхала? Чесно, мене туди тягнуло давно. Але дивно було їхати туди просто так і ризикувати своїм життям. І один з військових, якому я постійно допомагаю із 108-го батальйону каже: "Христю приїжджай, привезеш нам дрони особисто, мене тебе тут зустрінемо, проведемо тобі екскурсію". Насправді мені було страшно їхати, але якби я не поїхала я б шкодувала. В мене це принцип по житті: краще зробити та не шкодувати, чим  не зробити взагалі.

Христя Жук на переодовій разом з військовим. Фото: Христина Жук
Христя Жук на передовій разом з військовим. Фото: Христина Жук

"Це найкраще місце, але і найгірше, бо звітам не повертаються найкращі люди"

 — Спочатку їхала в потязі до Краматорська, в голові були різні картинки. А потім, коли ми їхали на передову, тоді я повірила в Бога і почала молитися. Але це було дуже цінно. Тому що ти розумієш що в будь-яку хвилину тебе може не стати, але там немає місця брехні, лицемірства і там ти можеш залишатися собою. І це найкраще місце, але і найгірше, бо звітам не повертаються найкращі люди. Та основна мета поїздки — це допомога військовим.

Христина Жук біля машини. Фото: Христина Жук

— Чому вирішили створити петицію, щодо врегулювання джипінгу в горах?  

"Основне для мене  — це збереження природи"

  — Джипінг в Україні є неврегульований. Є закони які забороняють кататись на моторних транспортах: квадроцикли, ендуро, джипи по заповідниках. Але немає механізму, щоб закони реально працювали. І мене "розриває" коли я бачу табличку де пише “Національний заповідник охороняється законом України” і там просто в льодовиковому озері купаються люди і ніхто за ними не дивитися, тому що у нас немає рейнджерів. У нас немає великих штрафів, а ті які є  — це смішно. Також джипінг не легалізований як вид діяльності.Тобто, ті люди які займаються джипінгом вони не сплачують податки. Пасажири не застраховані від аварій. Але основне для мене — це збереження природи. 

Українські гори. Фото: Хритина Жук
Українські гори. Фото: Христина Жук

"Для мене гори —це місце спокою та відновлення"

 — Мене це зачепило, оскільки я часто ходжу в гори. І для мене гори це місце тиші, відновлення. А там ці джипери, які насправді часто туди везуть із собою алкоголь і залишають там сміття. Я б сказали що ці джипери — це дуже специфічна та неприємна категорія людей. 

"Чому я беру на себе удар замість Міністерства екології?" 

 — Чому наші військові, які мають ампутовані кінцівки можуть піднятись в гори щоб зібрати гроші для військових, а от ці джипери своїми ногами піти не можуть? І мені сумно, що я як активістка беру на себе удар за те, що має робити Міністерство екології. І тому, я створила петицію про врегулювання джипінгу.

Хритина Жук в горах. Фото: Хритина Жук
Христина Жук в горах. Фото: Христина Жук

Моя ідея, щоб ці джипери купили собі ліцензію, для них були б окремі траси. А за ці гроші відновлювали б траси, були б  нормальні зарплати для рейнджерів. В петиції в мене все прописано, тому Міністерство  екології беріть і робіть. 

 — Ви маєте колекцію вишиванок, яка ваша улюблена?

 — Активно вишиванки почала збирати під час війни, тому що коли тебе, твій народ  хочуть знищити, твоюю націю, культуру то ти навпаки з цим борешся і хочеш це відновити. В мене немає улюбленої вишиванки, але найулюбленіші від майстра Богдана Петричука

Хритина Жук у вишиванці та шоломі. Фото: Христина Жук
Христина Жук у вишиванці та шоломі. Фото: Христина Жук

 — Російськомовні українці мають право бути інфлюенсерами сьогодні?

"Вони несуть частину Росії в Україну"

 — Мають право бути інфлюенсерами всі — кого підтримують. Відповідно, поки є попит на такий контент доти ті люди будуть інфлюенсерами. Мені боляче і сумно, що зросійщені українці за півтора року не зрозуміли, що російська мова це частина російської культури і вони несуть цю частину сюди, в Україні. Мені на фізичному рівні боляче чути російську мову. Я не поважаю людей які досі не перейшли на українську мову. 

"Коли хтось позаду мене говорить російською, я розумію що наказ вбити цю людину був також російською мовою"

Зараз скажуть, а як же військові? Дайте спокій військовим! Вони  сидять в окопах і вони заслуговують поваги. Я коли йду на похорони до своїх знайомих у Львові і хтось позаду мене говорить російською, я розумію що наказ вбити цю людину був також даний російською мовою.

Христя Жук у вишиванці в горах. Фото: Хритина Жук
Христя Жук у вишиванці в горах. Фото: Христина Жук 

 — Як плануєте своє життя після нашої Перемоги? 

"Розпад російської імперії та справедливе покарання для рабів — росіян"

 — Чесно, Перемога так далеко що я так наперед не планую. Але я маю цілі, а мрія в мене поки одна  — це розпад російської імперії та справедливе покарання для рабів — росіян.

війна українці Львів блогери росіяни військова допомога лотерея військові гроші люди Росія